Главная » Каталог лекарств

Аденурик 120мг №28 таб.

Аналоги в наличии:

• Аденурик таблетки 80мг №28,
• Аденурик таблетки 120мг №28

Склад

діюча речовина: febuxostat;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить фебуксостату 80 мг або 120 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, гідроксипропілцелюлоза, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, кремнію диоксид колоїдний водний, полівініловий спирт, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь, тальк2, заліза.

Лікарська форма

Пігулки, вкриті плівковою оболонкою.

Таблетка, вкрита плівковою оболонкою, по 80 мг: капсулоподібні таблетки, вкриті плівковою оболонкою, від блідо-жовтого до жовтого кольору, з тисненням «80» з одного боку та ризиком для поділу з іншого боку.

Ризик для поділу призначений лише для розламування з метою полегшення ковтання таблетки, він не призначений для поділу таблетки на рівні дози.

Таблетка, вкрита плівковою оболонкою, по 120 мг: капсулоподібні таблетки, вкриті плівковою оболонкою, від блідо-жовтого до жовтого кольору, з тисненням «120» з одного боку та гладенькими з іншого боку.

Фармакотерапевтична група

Лікарські засоби для лікування подагри. Лікарські засоби, що пригнічують утворення сечової кислоти. Код АТХ М04А А03.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Механізм дії.

Січова кислота є кінцевим продуктом метаболізму пуринів у людини і утворюється під час такої реакції: гіпоксантин → ксантин → сечова кислота. Ксантиноксидаза є каталізатором обох етапів цієї реакції. Фебуксостат є похідним 2-арилтіазолу, терапевтична дія якого пов'язана зі зменшенням концентрації сечової кислоти у сироватці крові шляхом селективного пригнічення ксантиноксидази. Фебуксостат – це потужний та селективний непуриновий інгібітор ксантиноксидази (NP-SIXO), його Кі (константа пригнічення) in vitro становить менше 1 наномолю. Було показано, що фебуксостат значною мірою пригнічує активність як окисленої, так і відновленої форми ксантиноксидази. У терапевтичних концентраціях фебуксостат не пригнічує інші ферменти, що беруть участь у метаболізмі пуринів або піримідинів таких як гуаніндезаміназа, гіпоксантингуанінфосфорибозилтрансфераза, оротатфосфорибозилтрансфе-раза, оротидинмонофосзазад або оротидинмонофосзад.

Клінічна ефективність та безпека.

Подагра.

Ефективність препарату АДЕНУРІК® була підтверджена у фазі 3 трьох основних досліджень (два основні дослідження APEX і FACT та додаткове дослідження CONFIRMS, описані нижче), які включали 4101 пацієнта із гіперурикемією та подагрою. сироваткову концентрацію сечової кислоти і підтримував її на належному рівні у порівнянні з алопуринолом. , результати якого стали доступні після першої реєстрації препарату АДЕНУРІК®, первинною кінцевою точкою ефективності була частка пацієнтів, у яких концентрація сечової кислоти у сироватці не перевищувала 6,0 мг/дл на момент останнього візиту.

Дослідження APEX: Дослідження ефективності фебуксостату з контролем плацебо та алопуринолу фази 3 (Alopurinol and Placebo-Controlled Efficacy Study of Febuxostat, APEX) було рандомізованим, двойним сліпим, багатоцентровим тривалістю 28 тижнів. Всього було рандомізовано 1072 пацієнти: плацебо (n=134), АДЕНУРІК® 80 мг 1 раз на день (n=267), АДЕНУРІК® 120 мг 1 раз на день (n=269), АДЕНУРІК® 240 мг 1 раз на день ( n=134) або алопуринол (300 мг 1 раз на добу (n=258) для пацієнтів з вихідною сироватковою концентрацією креатиніну ≤ 1,5 мг/дл або 100 мг 1 раз на день (n=10) для пацієнтів з вихідною сироватковою концентрацією креатиніну > 1,5 мг/дл і ≤ 2, 0 мг/дл). Для оцінки безпеки фебуксостат назначали у дозі 240 мг (у 2 рази вище за максимальну рекомендовану дозу).

Дослідження APEX показало статистично достовірну перевагу обох режимів лікування препаратом АДЕНУРІК® 80 мг 1 раз на день та АДЕНУРІК® 120 мг 1 раз на день порівняно з алопуринолом у звичайній дозі 300 мг (n = 258) / 100 мг (n=1 сироваткової концентрації сечової кислоти нижче 6 мг/дл (357 мкмоль/л) (див. табл. 1 і рис. 1).

Дослідження FACT: Дослідження ефективності фебуксостату з алопуринол-контролем (The Febuxostat Allopurinol Controlled Trial, FACT) фази 3 було рандомізованим, подвійним сліпим, багатоцентровим тривалістю 52 тижні. Всього було рандомізовано 760 пацієнтів: АДЕНУРІК® 80 мг 1 раз на день (n = 256), АДЕНУРІК® 120 мг 1 раз на день (n = 251) та алопуринол 300 мг 1 раз на день (n = 253).

Дослідження FACT показало статистично достовірну перевагу обох режимів – АДЕНУРІК® 80 мг 1 раз на день та АДЕНУРІК® 120 мг 1 раз на день – порівняно з алопуринолом у звичайній дозі 300 мг у зменшенні і підтримці сироваткової концентрації сечової кислоти нижче мкмоль/л).

У табл. 1 наведено результати оцінки первинної кінцевої точки ефективності:

Таблиця 1

Частка пацієнтів з концентрацією сечової кислоти у сироватці < 6,0 мг/дл (357 мкмоль/л) під час трьох останніх щомісячних візитів

Дослідження АДЕНУРІК® 80 мг 1 раз на день АДЕНУРІК® 120 мг 1 раз на день Алопуринол 300/100 мг 1 раз на день 1

APEX (28 тижнів)

48 % * (n=262) 65 % *, # (n=269) 22 % (n=268) FACT (52 тижні) 53 %* (n=255) 62 %* (n=250) 21 % (n =251) Об'єднані результати 51 %* (n=517) 63 %*, # (n=519) 22 % (n=519) 1 Результати у пацієнтів, які отримували 100 мг 1 раз на день (n = 10: пацієнти з вихідною сироватковою концентрацією креатиніну > 1,5 мг/дл і ≤ 2,0 мг/дл) або 300 мг 1 раз на день (n=509), в ході аналізу були об'єднані. * p < 0,001 порівняно з алопуринолом, # p < 0,001 порівняно з дозою 80 мг.

При застосуванні АДЕНУРІКУ® зменшення сироваткової концентрації сечової кислоти було швидким та утримувалось довго. Зменшення концентрації сечової кислоти в сироватці до < 6,0 мг/дл (357 мкмоль/л) відзначалося вже на іншій неділі дослідження і зберігалося надалі протягом лікування. На рис. 1 показано середні концентрації сечової кислоти у сироватці залежно від години для кожної терапевтичної групи лікування в обох основних дослідженнях фази 3.

Малюнок 1. Середні концентрації сечової кислоти у сироватці за даними об'єднаних опорних досліджень (фаза 3)

Примітка: 509 пацієнтів отримували алопуринол у дозі 300 мг 1 раз на день; 10 пацієнтів із сироватковою концентрацією креатиніну > 1,5 мг/дл і < 2,0 мг/дл отримували алопуринол у дозі 100 мг 1 раз на день (10 з 268 пацієнтів у дослідженні APEX). Фебуксостат у дозі 240 мг назначали для оцінки безпеки при дозі, що у 2 рази перевищувала максимальну рекомендацію.

Дослідження CONFIRMS: Дослідження CONFIRMS було рандомізованим, контрольованим дослідженням фази 3 тривалістю 26 нед, яке проводилося для оцінки безпеки та ефективності фебуксостату у дозах 40 мг та 80 мг порівняно з алопуринолом у дозах 300 мг та 200 мг для пацієнтів з подагрою та. Всього було рандомізовано 2269 пацієнтів: АДЕНУРІК® 40 мг 1 раз на день (n=757), АДЕНУРІК® 80 мг 1 раз на день (n=756) та алопуринол 300/200 мг 1 раз на день (n=756). Щонайменше 65 % пацієнтів мали порушення функції нірок від легені до помірного ступеня (з кліренсом креатиніну 30–89 мл/хв). Профілактика нападів подагри була обов'язковою протягом 26 тижнів.

Частка пацієнтів з концентрацією сечової кислоти у сироватці < 6,0 мг/дл (357 мкмоль/л) на останній візит становила 45 % для фебуксостату 40 мг, 67 % для фебуксостату 80 мг та 42 % для алопуринолу 300/200 мг відповідно.

Первинна кінцева точка у підгрупі пацієнтів із порушенням функції почок.

У дослідженні APEX оцінювали ефективність препарату за участю 40 пацієнтів з порушенням функції почок (тобто з вихідною сироватковою концентрацією креатиніну > 1,5 мг/дл і ≤ 2,0 мг/дл). 100 мг 1 раз на день. була досягнута у групах АДЕНУРІКУ® у 44 % пацієнтів (80 мг 1 раз на день), 45 % (120 мг на день) та 60 % (240 мг 1 раз на день) у порівнянні з 0 % у групах алопуринолу 100 мг 1 разів на добу і плацебо.

При цьому клінічно значущих відмінностей у зниженні сироваткової концентрації сечової кислоти у відсотках у здорових добровольців відзначено не було незалежно від функціонального стану почок (58 % у групі з нормальною функцією почок та 55 % у групі з тяжким порушенням функції почок).

Проспективний аналіз, проведений за участю пацієнтів з подагрою та порушенням функції почок за допомогою дослідження CONFIRMS, показавши, що фебуксостат був значно ефективнішим: рівень сечової кислоти у сироватці знижувався до рівня < 6,0 мг/дл у порівнянні з таким при застосуванні алопуринолу 300 мг /200 мг у пацієнтів з подагрою та порушенням функції почок від легені до середнього ступеня (65 % випробовуваних)

Первинна кінцева точка у підгрупі пацієнтів із сироватковою концентрацією сечової кислоти ≥ 10 мг/дл.

Вихідна сироваткова концентрація сечової кислоти ≥ 10 мг/дл відзначалася приблизно у 40 % пацієнтів (комбіновані дослідження APEX та FACT). Серед цих пацієнтів первинна кінцева точка ефективності (сироваткова концентрація сечової кислоти < 6,0 мг/дл в останні 3 візити) була досягнута у підгрупах АДЕНУРІКУ® у 41 % пацієнтів (80 мг 1 раз на день), у 48 % пацієнтів (120 мг 1 раз на день) і у 66 % пацієнтів (240 мг 1 раз на день) у порівнянні з 9 % у групі алопуринолу 300 мг/100 мг 1 раз на день та 0 % у групі плацебо.

За даними дослідження CONFIRMS, частка пацієнтів, які досягли первинної кінцевої точки ефективності (сироваткова концентрація сечової кислоти < 6,0 мг/дл в останній візит), у групі пацієнтів з вихідною сироватковою концентрацією сечової кислоти ≥ 10 мг/дл, які отримували фебуксостат 40 мг 1 раз на день, становила відповідно 27 % (66/249), фебуксостат 80 мг 1 раз на день 49 % (125/254) і алопуринол 300 мг/200 мг 1 раз на день 31 % (72/230).

Клінічні результати: відсоток пацієнтів, які потребують терапії нападів подагри.

Дослідження APEX: Протягом 8-тижневого профілактичного періоду пацієнти з терапевтичної групи фебуксостату 120 мг (36 %), які потребували терапії нападів подагри, порівнювалися з пацієнтами, які застосовували фебуксостат 80 мг (28 %), алопуринол 30 та 300 мг (20%). Частота нападів була вищою після профілактичного періоду і з часом поступово знижувалася. Від 46 % до 55 % пацієнтів проводилося лікування нападів подагри з 8 тижнів і з 28 тижнів. Напади подагри, що виникли протягом останніх 4-х тижнів випробувань (24–28 тижнів), спостерігалися у 15 % пацієнтів (фебуксостат 80, 120 мг), 14 % пацієнтів (алопуринол 300 мг) та 20 % пацієнтів (плацебо).

Дослідження FACT: Протягом 8-тижневого профілактичного періоду пацієнти з терапевтичної групи фебуксостату 120 мг (36 %), які потребували терапії нападів подагри, порівнювалися з пацієнтами обох терапевтичних груп, де застосовували фебуксостат 80 мг (22 %) та алопурин ). Після 8-тижневого профілактичного періоду частота нападів збільшилася і з часом поступово знизилася (64 % і 70 % пацієнтів, які отримували лікування з приводу нападів подагри з 8–52 тижнів). Напади подагри протягом останніх 4-х тижнів випробувань (49–52 тижні) спостерігалися у 6–8 % пацієнтів (фебуксостат 80 мг, 120 мг), та у 11 % пацієнтів (алопуринол 300 мг).

Частка пацієнтів, які вимагали лікування загострень подагри (дослідження APEX і FACT), була нижчою у групах, де середня концентрація сечової кислоти у сироватці після лікування зменшувалася до < 6,0 мг/дл, < 5,0 мг/дл або < 4, 0 мг/дл, у порівнянні з групами, у яких середній рівень сечової кислоти становить ≥ 6,0 мг/дл в останні 32 тижні лікування (з 20-24 тижні по 49-52 тиждень).

Під час дослідження CONFIRMS частка пацієнтів, які вимагали лікування нападів подагри (1 день кожних 6 місяців), становила 31 % та 25 % у групах, які отримували відповідно фебуксостат 80 мг та алопуринол. Відмінностей у співвідношенні пацієнтів, які вимагали лікування нападів подагри, між групами, які застосовували фебуксостат 80 мг та 40 мг, не відзначалося.

Довгострокові розширені відкриті дослідження.

Дослідження EXCEL (C02-021): Дослідження EXCEL було трирічним, відкритим, мультицентровим, рандомізованим, розширеним, алопуринол-контрольованим дослідженням безпеки фази 3, яке проводилося для оцінки безпеки за участю пацієнтів, які пройшли основні дослідження фази 3 (APEX або FACT). Всього до дослідження було включено 1086 пацієнтів: АДЕНУРІК® 80 мг 1 раз на день (n=649), АДЕНУРІК® 120 мг 1 раз на день (n=292) та алопуринол 300/100 мг 1 раз на день (n=145) . Приблизно для 69 % пацієнтів корекція терапії для досягнення залишкового стабільного лікування не була потрібна. Пацієнти, рівні сироваткової концентрації сечової кислоти, у яких при триразовому послідовному вимірюванні становили > 6,0 мг/дл, були виключені з дослідження.

Рівні сироваткової концентрації сечової кислоти з часом не змінилися (наприклад, у 91 % і 93 % пацієнтів, які спочатку застосовували фебуксостат у дозах відповідно 80 мг і 120 мг, рівні сироваткової концентрації сечової кислоти становили < 6,0 мг/дл на 36- му місяці).

За даними трирічного спостереження у менш ніж 4 % пацієнтів, які потребували лікування нападів, відмічено зменшення частоти нападів подагри на 16–24 місяці та 30–36 місяці (тобто у понад 96 % пацієнтів необхідність у лікуванні нападів відсутня).

У 46 % та 38 % пацієнтів, які отримували залишкове стійке лікування фебуксостатом відповідно у дозі 80 або 120 мг 1 раз на день, спостерігалося повне зникнення первичного пальпованого тофусу від початку до останнього візиту.

Дослідження FOCUS (TMX-01-005) було п'ятирічним, відкритим, мультицентровим, розширеним дослідженням безпеки фази 2, що проводилося за участю пацієнтів, які закінчили 4-ти недневий прийом фебуксостату з подвійним сліпим дозуванням у випробуванні TMX-00-004. включало 116 пацієнтів, які отримували спочатку фебуксостат 80 мг 1 раз на день. Для 62 % пацієнтів для підтримки рівня сироваткової концентрації сечової кислоти менше 6,0 мг/дл корекція дози не потрібна, а 38 % пацієнтів потребували корекції дози для досягнення залишкової стабільної концентрації.

Частка пацієнтів із рівнем сироваткової концентрації сечової кислоти менше 6,0 мг/дл (357 мкмоль/л) на момент останнього візиту становила більше 80 % (81–100 %) для кожної з груп за дозою фебуксостату.

У фазі 3 клінічних досліджень у пацієнтів, які отримували фебуксостат, спостерігалися незначні зміни печінкових показників (5,0 %). Частота даних змін була схожа на таку при застосуванні алопуринолу (4,2 %) (див. розділ «Особливості застосування»). У довгострокових відкритих розширених дослідженнях у пацієнтів, які отримували фебуксостат (5,5 %) або алопуринол (5,8 %) протягом тривалої години, відзначалося підвищення рівня ТТГ (> 5,5 мкМО/мл) (див. розділ «Особливості застосування» ).

Післяреєстраційні довгострокові дослідження.

Дослідження CARES являло собою багатоцентрове рандомізоване підвійно сліпе дослідження відсутності меншої ефективності, під час якого порівнювали результати серцево-судинних захворювань при застосуванні фебуксостату та алопуринолу у пацієнтів з подагрою та основними серцево-судинними захворюваннями в анамнезі, включаючи інфаркт. стенокардії, процедуру коронарної або церебральної реваскуляризації, інсульт, госпіталізацію з приводу транзиторної ішемічної атаки, захворювання периферичних сосудів або цукровий діабет із ознаками мікроангіопатії або макроангіопатії. функції нірок), а дозу алопуринолу титрували з кроком 100 мг з 300 до 600 мг для пацієнтів із нормальною функцією почок та почечною недостатністю легкого ступеня та з 200 до 400 мг для пацієнтів із почечною недостатністю помірного ступеня тяжкості.

Первинною кінцевою точкою в дослідженні CARES була година першої появи MACE (важливі побічні серцево-судинні явища), складової нелетального інфаркту міокарда, нелетального інсульту, смерті від серцево-судинних патологій та нестабільної стенокардії з невідкладною коронарною рева.

Кінцеві показники (первинні та вторинні) аналізували відповідно до аналізу націлення на лікування (ІТТ), включаючи всіх суб'єктів, які були рандомізовані та отримали принаймні одну дозу препарату під час підвійного сліпого дослідження.

Загалом 56,6% пацієнтів припинили пробне лікування передчасно, а 45% пацієнтів завершили не всі візити дослідження.

Загалом, 6190 пацієнтів знаходилися під спостереженням протягом 32 місяців, середня тривалість впливу становила 728 днів для пацієнтів групи фебуксостату (n=3098) та 719 днів для пацієнтів групи алопуринолу (n=3092).

Первинна кінцева точка MACE спостерігалася з аналогічними показниками у групах лікування фебуксостатом та алопуринолом (10,8% проти 10,4% пацієнтів відповідно; співвідношення ризику [HR] 1,03; двосторонній повторний 95% довірчий інтервал [CI] 0,89–1 ,21).

При аналізі окремих компонентів MACE частота смертності від серцево-судинних патологій була вищою у групі фебуксостату, ніж алопуринолу (4,3% проти 3,2% пацієнтів; ЧСС 1,34; 95% ДІ 1,03–1,73). Частота інших подій MACE була схожа у групах фебуксостату та алопуринолу, тобто нелетального інфаркту міокарда (3,6% проти 3,8% пацієнтів; ЧСС 0,93; 95% ДІ 0,72–1,21), нелетального інсульту (2, 3% проти 2,3% пацієнтів; 0,73–1,41) та термінової реваскуляризації через нестабільну стенокардію (1,6% проти 1,8% пацієнтів; ЧСС 0,86; 95% ДІ 0,59–1,26).

Частота смертності з усіх причин також була вищою у групі фебуксостату, ніж алопуринолу (7,8% проти 6,4% пацієнтів; ЧСС 1,22; 95% ДІ 1,01–1,47), що в основному обумовлювалося більш високим рівнем смертності від серцево-судинних патологій у цій групі (див. розділ «Особливості застосування»).

Темпи прийнятої госпіталізації з приводу серцевої недостатності, госпіталізації з приводу аритмії, що не пов'язана з ішемією, венозними тромбоемболічними подіями, та госпіталізації з приводу перехідних ішемічних нападів були порівнянними для фебуксостату та алопуринолу.

Синдром лізису опухоли (СЛП).

Ефективність та безпека застосування АДЕНУРІКУ® для профілактики та лікування при СЛП оцінювали у дослідженні FLORENCE (FLO-01). АДЕНУРІК® продемонстрував найкращу і більш швидку дію щодо зниження рівня уратів у порівнянні з алопуринолом.

FLORENCE являло собою рандомізоване (1:1), подвійне сліпе, опорне дослідження фази III, проведене для порівняння АДЕНУРІКУ® у дозуванні 120 мг один раз на добу та алопуринолу у дозуванні 200–600 мг на добу (середня добова доза алопуринолу. ]: 349,7 ± 112,90 мг) в умовах контролю за концентрацією сечової кислоти в сироватці. Вибрані пацієнти повинні були бути кандидатами для лікування алопуринолом або не мати доступу до розбурикази. Первинні кінцеві точки являли собою площу під кривою концентрації сечової кислоти в сироватці (AUC sUA1-8) та зміну рівня креатиніну в сироватці (sC), з першого по восьмий день шкірна.

До дослідження було включено 346 пацієнтів з гематологічними злоякісними новоутвореннями, які отримували хіміотерапію та мали середню/високу ступінь ризику розвитку СЛП. Середнє значення AUC sUA1-8 (мг × ч/дл) було значно нижчим при прийомі АДЕНУРІКУ® (514,0 ± 225,71 у порівнянні з 708,0 ± 234,42; середньо найменших квадратів для різниці: -196,794 [95 % довірчого інтервалу: -238,600; -154,988]; Крім того, середній сироватковий рівень сечової кислоти був значно нижчим при застосуванні АДЕНУРІКУ®, починаючи з перших 24 годин лікування та у будь-який наступний момент години. Статистично значимих відмінностей за середнім вмістом сироваткового креатиніну (%) між АДЕНУРІКОМ® та алопуринолом не було (-0,83 ± 26,98 порівняно з -4,92 ± 16,70 відповідно; середньо найменших квадратів для різниці: 4,0970 [95 % довірчого інтервалу: -0,6467; 8,8406]; З урахуванням вторинні кінцеві точки, статистично значимих відмінностей за частотою розвитку лабораторно підтвердженого СЛП не було (8,1 % і 9,2 % для АДЕНУРІКУ® та алопуринолу відповідно; відносний ризик: 0,875 [95 % довірчого інтервалу: 0,4408; 7369]; клініки синдрому розпаду опухоли не було (1,7 % та 1,2 % для АДЕНУРІКУ® і алопуринолу відповідно; відносний ризик: 0,994 [95 % довірчого інтервалу: 0,9691; 1,0199]; p=1,0000). Частота всіх ознак і симптомів, що виникли під час лікування, а також побічних реакцій, становила 67,6 % порівняно з 64,7 % та 6,4 % порівняно з 6,4 % для АДЕНУРІКУ® та алопуринолу відповідно. У дослідженні FLORENCE АДЕНУРІК® продемонстрував найкращу і швидку дію щодо зниження рівня сечової кислоти в сироватці порівняно з алопуринолом. Дані щодо порівняння АДЕНУРІКУ® та розбурикази на даний час відсутні. Ефективність та безпека фебуксостату не були встановлені для пацієнтів з гострим тяжким СЛП, наприклад пацієнтів, у яких інші види терапії для зниження уратів не діють.

Фармакокінетика

У здорових добровольців максимальна концентрація у плазмі (Сmax) та площа під кривою (AUC) збільшувалися пропорційно дозі після одноразового та багаторазового застосування фебуксостату у дозах від 10 мг до 120 мг. При дозах від 120 мг до 300 мг збільшення AUC було більшим, ніж пропорційно дозі. При застосуванні доз 10–240 мг кожні 24 години накопичення фебуксостату не відмічалося. Передбачуваний середній термінальний період напіввиведення (t1/2) фебуксостату становить приблизно 5–8 годин. Було проведено популяційний аналіз фармакокінетики/фармакодинамики за даними, полученими за участю 211 пацієнтів з гіперурикемією та подагрою, які застосовували АДЕНУРІК® у дозах 40–240 мг 1 раз на день. В цілому отримані значення фармакокінетичних параметрів відповідають таким у здорових добровольців, які, отже, є гарною моделью для оцінки фармакокінетики/фармакодинамики препарату у пацієнтів з подагрою.

Всмоктування. Фебуксостат швидко (tmax (година досягнення максимальної концентрації) 1,0–1,5 години) і добре (принаймні 84 %) при всмоктуванні. становить 2,8–3,2 мкг/мл та 5,0–5,3 мкг/мл. Абсолютну біодоступність таблеток фебуксостату не аналізували. , а AUC – на 18 % та 16 % відповідно. значними змінами ступеня зменшення рівня сечової кислоти у сироватці крові (при багаторазовому застосуванні у дозі 80 мг). Таким чином АДЕНУРІК® можна застосовувати незалежно від вживання їжі.

Розподіл. Передбачуваний обсяг розподілу в рівноважному стані (Vss/F) для фебуксостату змінюється від 29 до 75 л після перорального застосування у дозі 10–300 мг. Ступінь зв'язування фебуксостату з білками плазми крові (головним чином з альбуміном) становить 99,2 % і не змінюється при підвищенні дози від 80 мг до 120 мг. Для активних метаболітів фебуксостату ступінь зв'язування з білками плазми коливається від 82 до 91 %.

Метаболізм. Фебуксостат активно метаболізується шляхом кон'югації за участю уридиндифосфатглюкуронілтрансферази (УДФ-глюкуронілтрансферази) та окиснення за участю ферментів системи цитохрому Р 450 (CYP). Всього ідентифіковано 4 фармакологічно активні гідроксильні метаболіти фебуксостату; 3 з них були виявлені у плазмі людини. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини засвідчили, що ці окислені метаболіти утворюються переважно під дією CYP1А1, CYP1А2, CYP2С8 або CYP2С9, тоді як фебуксостату глюкуронід утворюється головним чином під дією УДФ-глюкурон1транс.

Виведення. Фебуксостат виводиться з організму через печінку та почками. Після перорального застосування 14С-фебуксостату у дозі 80 мг приблизно 49 % виводилося із сечею у вигляді незміненого фебуксостату (3 %), ацилглюкуроніду діючої речовини (30 %), відомих окиснених метаболітів та їх кон'югатів (13 %) та інших невідомих 3%). Крім ниркової екскреції, приблизно 45 % дози виводилося з калом у вигляді незміненого фебуксостату (12 %), ацилглюкуроніду діючої речовини (1 %), відомих окиснених метаболітів та їх кон'югатів (25 %) та інших невідомих метаболітів (7 %).

Ниркова недостатність.

При багаторазовому застосуванні АДЕНУРІКУ® у дозі 80 мг не було відмічено змін Сmax фебуксостату у пацієнтів з легкою, помірною або тяжкою почечною недостатністю порівняно з пацієнтами з нормальною функцією почок. Середня загальна AUC фебуксостату збільшувалася приблизно у 1,8 раза: від 7,5 мкг × година/мл у пацієнтів із нормальною функцією почок до 13,2 мкг × година/мл у пацієнтів із тяжкою почечною недостатністю. Cmax та AUC активних метаболітів підвищувалися у 2 та 4 рази відповідно. Проте пацієнтам з почечною недостатністю легкого чи помірного ступеня корекція дози лікарського засобу не потрібна.

Печінкова недостатність.

При багаторазовому застосуванні АДЕНУРІКУ® у дозі 80 мг не було відмічено суттєвих змін Сmax та AUC фебуксостату та його метаболітів у пацієнтів з легкою (клас А за шкалою Чайлда-П'ю) та помірною (клас В за шкалою Чайлда-П'ю) печінковою недостатністю порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Дослідження лікарського засобу у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю (клас С за шкалою Чайлда-П'ю) не проводилось.

Вік.

При багаторазовому пероральному застосуванні АДЕНУРІКУ® не було відзначено суттєвих змін AUC фебуксостату та його метаболітів у пацієнтів літнього віку, порівняно з молодими здоровими добровольцями.

Стати.

При багаторазовому пероральному застосуванні АДЕНУРІКУ® Сmax та AUC фебуксостату у жінок були на 24 % та 12 % вищими відповідно, ніж у чоловіків. потрібна.

Показання

АДЕНУРІК® 80 мг та АДЕНУРІК® 120 мг:

Лікування хронічної гіперурикемії при захворюваннях, що супроводжуються відкладанням кристалів уратів, у тому числі за наявності тофусів та/або подагричного артриту в даний час чи в анамнезі.

АДЕНУРІК® 120 мг:

Лікування та профілактика гіперурикемії у дорослих пацієнтів, які піддаються хіміотерапії з приводу гематологічних злоякісних новоутворень з помірним або високим ризиком синдрому лізису опухоли (СЛП).

АДЕНУРІК® показань дорослим пацієнтам.

Протипоказання

Гіперчутливість до активного речовини або до будь-якої іншої допоміжної речовини препарату, зазначеної у розділі «Склад».

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Меркаптопурин/азатіоприн.

Відповідно до механізму своєї дії фебуксостат пригнічує ксантиноксидазу, тому супутнє застосування не рекомендується. Пригнічення ксантиноксидази може призводити до підвищення концентрації обох препаратів у плазмі, що може спричинити токсичну реакцію. Дослідження взаємодії фебуксостату з препаратами (крім теофіліну), що метаболізуються ксантиноксидазою, не проводились за участю людей.

Моделюючий та імітаційний аналіз даних доклінічного дослідження на щурах вказує на те, що в разі одночасного введення фебуксостату дози меркаптопурину/азатіоприну слід зменшити до 20% або менше від раніше призначеної дози (див. розділ «Особливості застосування»).

Дослідження взаємодії фебуксостату під час іншої цитотоксичної хіміотерапії не проводились. У ході опорного дослідження пацієнтам із СЛП з кількома режимами хіміотерапії назначався фебуксостат у дозі 120 мг, включаючи моноклональні антитіла. Однак під час цього дослідження взаємодії лікарський препарат-лікарський препарат та лікарський препарат-захворювання не досліджувалися. Тому можливість взаємодії з будь-якими цитотоксичними препаратами, що сумісно назначаються, виключати не можна.

Розіглітазон/субстраті CYP2C8.

Фебуксостат є слабким інгібітором CYP2C8 in vitro. У ході дослідження у здорових добровольців паралельне застосування 120 мг фебуксостату 1 раз на добу та одноразової перорально прийнятої дози розиглітазону 4 мг не впливало на фармакокінетику розиглітазону та його метаболіту N-дезметилрозиглітазону, що демонструє, що фебуксостат не приг. Таким чином, одночасно введення фебуксостату та розиглітазону або інших субстратів CYP2C8 не вимагає корекції дози для цих препаратів.

Теофілін.

Проведено дослідження взаємодії фебуксостату за участю здорових добровольців для оцінки впливу пригнічення ксантиноксидази на збільшення рівня теофіліну в циркулюючій крові, що спостерігалося з іншими інгібіторами ксантиноксидази. Результати дослідження показали, що при одночасному застосуванні фебуксостату у дозі 80 мг та теофіліну у дозі 400 мг не було жодних фармакокінетичних взаємодій чи впливу на безпеку теофіліну. Таким чином, фебуксостат у дозі 80 мг можна застосовувати одночасно із теофіліном без особливих застережень. Даних щодо дози фебуксостату 120 мг немає.

Напроксен та інші інгібітори глюкуронізації.

Метаболізм фебуксостату залежить від активності ферменту УДФ-глюкуронілтрансферази. Лікарські засоби, що пригнічують процес глюкуронізації, наприклад, НПЗЗ та пробенецид, теоретично можуть впливати на виведення фебуксостату. У здорових добровольців при одночасному застосуванні фебуксостату та напроксену по 250 мг 2 рази на день спостерігалося посилення дії фебуксостату (Cmax (максимальна концентрація) становить 28 %, AUC (площа під кривою) – 41 %, t1/2 (період напіввиведення) – 26 % ). У ході клінічних досліджень застосування напроксену та інших НПЗЗ/інгібіторів ЦОГ-2 не супроводжувалося клінічно значним збільшенням побічних реакцій.

Фебуксостат можна одночасно застосовувати з напроксеном без зміни їх дози.

Індуктори глюкуронізації.

Потужні індуктори ферменту УДФ-глюкуронілтрансферази можуть посилювати метаболізм та зменшувати ефективність фебуксостату. У пацієнтів, які застосовують потужні індуктори глюкуронізації, рекомендується контролювати рівень сечової кислоти у плазмі через 1–2 тижні одночасної терапії. При відміні індуктора глюкуронізації можливе підвищення рівня фебуксостату у плазмі.

Колхіцин/індометацин/гідрохлоротиазид/варфарин.

Фебуксостат можна одночасно застосовувати з колхіцином чи індометацином без зміни дози препаратів.

Також не потрібно змінювати дозу фебуксостату при одночасному застосуванні з гідрохлоротиазидом.

Одночасне застосування фебуксостату з варфарином не потребує зміни дози останнього. Застосування у здорових добровольців фебуксостату (80 мг або 120 мг один раз на день) з варфарином не впливає на фармакокінетику останнього. Одночасне застосування з фебуксостатом також не впливало на МНО та активність фактора VІІ.

Дезіпрамін/субстраті CYP2D6.

За даними, отриманими in vitro, фебуксостат є слабким інгібітором CYP2D6. У ході досліджень за участю здорових добровольців, які отримували 120 мг АДЕНУРІКУ® 1 раз на день, спостерігалося збільшення AUC дезипраміну (субстрат CYP2D6) на 22 %, що свідчить про слабку пригнічувальну дію фебуксостату на фермент CYP2D6 in vivo.

Таким чином, при одночасному застосуванні фебуксостату та субстратів CYP2D6 немає необхідності змінювати їх дози.

Антацидні засоби.

При одночасному застосуванні з антацидами, що містять магнію гідроксид та алюмінію гідроксид, відмічається затримка всмоктування фебуксостату (приблизно на 1 годину) та зменшення Сmax на 32 %, проте AUC фебуксостату суттєво не змінюється, тому фебуксостат можна застосовувати із антацидними засобами.

Особливості застосування

Серцево-судинні захворювання.

Лікування хронічної гіперурикемії.

Пацієнтам із попередньо наявними основними серцево-судинними захворюваннями (наприклад інфарктом міокарда, інсультом або нестабільною стенокардією) слід уникнути лікування фебуксостатом, за виключенням випадків, коли немає інших належних варіантів терапії.

У дослідженнях APEX та FACT у загальній групі фебуксостату порівняно з групою алопуринолу повідомлялося про збільшення кількості порушень із боку серцево-судинної системи (Anti-Platelet Trialists' Collaboration (APTC)) (визначення кінцевих точок у групі сумісного аналізу антитромбоцитарної терапії (APTC) т. ч. з летальною наслідком у зв'язку з серцево-судинним захворюванням, інфаркту міокарда без летальної наслідок, інсульту без летальної наслідок (1,3 порівняно із 0,3 випадків на 100 пацієнто-років), на відміну від дослідження CONFIRMS (див. розділ «Фармакодинаміка» для детального опису дослідження) . Частота порушень з боку серцево-судинної системи (APTC), про які повідомлялося в комбінованих дослідженнях фази 3 (дослідження APEX, FACT та CONFIRMS), становила 0,7 порівняно із 0,6 випадків на 100 пацієнто-років. У рамках довгострокових широкомасштабних досліджень частота серцево-судинних порушень, про які повідомлялося, становила 1,2 та 0,6 випадків на 100 пацієнто-років для фебуксостату та алопуринолу відповідно. Відмінності не були статистично достовірні, причинно-наслідковий зв'язок між зазначеними порушеннями та застосуванням фебуксостату був відсутній. Факторами ідентифікованого ризику у таких пацієнтів були виявлені захворювання, що виникли внаслідок атеросклерозу та/або інфаркту міокарда або застійної серцевої недостатності в анамнезі.

У післяреєстраційному дослідженні CARES (детальну характеристику дослідження див. у розділі «Фармакодинаміка») частота явищ MACE була схожа у групах фебуксостату та алопуринолу (HR 1,03; 95% ДІ 0,89–1,21), але спостерігався вищий рівень частоти смертей від серцево-судинних захворювань (4,3% проти 3,2% пацієнтів; ЧСС 1,34; 95% ДІ 1,03–1,73).

Профілактика та лікування гіперурикемії у пацієнтів із ризиком розвитку СЛП.

Пацієнти, які піддаються хіміотерапії з приводу гематологічних злоякісних новоутворень з помірним або високим ризиком СЛП та застосовують АДЕНУРІК®, за наявності клінічних показань знаходяться під наглядом кардіолога.

Аллергія/гіперчутливість на лікарські засоби.

У межах постмаркетингового нагляду були рідкісні повідомлення про серйозні алергічні реакції/реакції гіперчутливості, у тому числі загрожливого для життя синдрому Стівенса–Джонсона, токсичного епідермального некролізу та гострих анафілактичних реакцій/шоку. У більшості випадків такі реакції спостерігалися протягом першого місяця застосування фебуксостату. У кількох, але не у всіх пацієнтів спостерігалися порушення ниркової функції та/або гіперчутливість до алопуринолу в анамнезі. Тяжкі реакції гіперчутливості, у тому числі реакції, що супроводжуються еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром), у деяких випадках були пов'язані з лихоманкою, гематологічною, почечною або печінковою недостатністю.

Пацієнти повинні бути проінформовані про ознаки та симптоми гіперчутливості/алергії, а також за ними слід спостерігати щодо розвитку таких реакцій. покращує прогноз. реакція/реакція гіперчутливості, у тому числі синдром Стівенса–Джонсона, та гострі анафілактичні реакції/шок, то повторне призначення фебуксостату протипоказане.

Загострення (напад) подагри.

Лікування фебуксостатом слід розпочинати лише в період після загострення хвороби. Фебуксостат може спровокувати напад подагри на початку лікування за рахунок зміни рівня сечової кислоти у сироватці через вихід уратів із депо. На початку лікування фебуксостатом рекомендується назначити нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) або колхіцин на термін не менше 6 місяців для профілактики нападів подагри.

При розвитку нападу подагри на тлі застосування фебуксостату лікування продовжують. Одночасно проводять відповідну індивідуальну терапію загострення подагри. При тривалому застосуванні фебуксостату частота та тяжкість нападів подагри зменшуються.

Відкладення ксантинів.

У пацієнтів з прискореним утворенням уратів (наприклад, на тлі злоякісних новоутворень та їх лікування або при синдромі Льоша-Ніхана) можливе суттєве збільшення абсолютної концентрації ксантинів у сечі, що у рідкісних випадках супроводжується їх відкладенням у сечовивідних шляхах. Цього не спостерігалося в опорному клінічному дослідженні АДЕНУРІКУ® при СЛП. Через обмеженість досвіду застосування фебуксостату не показань пацієнтам при синдромі Льоша-Ніхана.

Меркаптопурин/азатіоприн.

Фебуксостат не рекомендується застосовувати пацієнтам, які одночасно отримують меркаптопурин/азатіоприн, оскільки інгібування ксантиноксидази фебуксостатом може спричинити підвищення концентрації меркаптопурину/азатіоприну в плазмі крові, що може призвести до сильної токсичності. Жодних досліджень взаємодії у людей не проводилося.

Якщо комбінації не уникнути, рекомендується зменшити дозу меркаптопурину/азатіоприну. На основі моделювання та імітаційного аналізу даних доклінічного дослідження на щурах при одночасному застосуванні фебуксостату дозу меркаптопурину/азатіоприну слід зменшити до 20% або менше попередньо призначеної дози, щоб уникнути можливих гематологічних впливів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії ). Пацієнтів слід ретельно контролювати, а дозу меркаптопурину/азатіоприну слід згодом коригувати на основі оцінки терапевтичної відповіді та настання можливих токсичних ефектів.

Пацієнти, що перенесли трансплантацію органів.

Досвіду застосування фебуксостату цієї категорії пацієнтів немає, тому застосування препарату не показано.

Теофілін.

Одноразове одночасне застосування фебуксостату у дозі 80 мг та теофіліну у дозі 400 мг не показало жодних фармакокінетичних взаємодій. Фебуксостат у дозі 80 мг можна застосовувати одночасно із теофіліном без ризику підвищення концентрацій теофіліну у плазмі. Даних щодо дози фебуксостату 120 мг немає.

Захворювання печінки.

У ході комбінованої фази 3 клінічних досліджень у 5,0 % пацієнтів, які отримували фебуксостат, спостерігалися незначні зміни печінкових показників, тому рекомендується перевіряти функціональні печінкові показники до призначення фебуксостату та під час лікування за наявності показань.

Захворювання щитовидної залози.

У 5,5 % пацієнтів, які отримували фебуксостат протягом тривалої години, спостерігалося підвищення показника ТТГ (> 5,5 мкМО/мл) під час довгострокових відкритих розширених досліджень. Тому лікарський засіб слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушенням функції щитовидної залози.

лактоза.

Лікарський засіб містить лактозу. Пацієнтам із рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, недостатністю лактази або порушенням всмоктування глюкози/галактози препарат не показань.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність.

Обмежений досвід застосування фебуксостату під час вагітності свідчить про відсутність несприятливого впливу на перебіг вагітності та здоров'я плода/новонародженого. У ході досліджень на тваринах не було помічено його прямого чи непрямого побічного впливу на перебіг вагітності, розвиток ембріона/плоду та перебіг пологів. Потенційний ризик для людини невідомий. Фебуксостат не слід застосовувати під час вагітності.

Годування груддю.

Невідомо, чи проникає фебуксостат у грудні молоко людини. Дослідження на тваринах показали, що фебуксостат проникає у грудне молоко та виявляє негативний вплив на розвиток новонароджених, яких годують цим молоком. Ризик потрапляння препарату в грудні молоко не може бути виключеним. Фебуксостат не слід застосовувати у період годування груддю.

Фертильність.

Дослідження фертильності на тваринах при застосуванні у дозі 48 мг/кг/добу не виявили залежності побічних реакцій від дози. Дія АДЕНУРІКУ® на репродуктивну функцію людини невідома.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Були повідомлення про розвиток сонливості, запаморочення, парестезій та порушення чіткості зору на тлі застосування фебуксостату. Тому пацієнтам, які застосовують АДЕНУРІК®, рекомендується бути обережним при керуванні автотранспортними засобами та роботі з іншими механізмами доти, доки вони не будуть впевнені у відсутності вищезазначених побічних реакцій.

Спосіб застосування та дози

Дозування.

Подагра.

Рекомендована доза АДЕНУРІКУ® становить 80 мг 1 раз на день перорально, незалежно від прийому їжі. Якщо концентрація сечової кислоти у сироватці крові перевищує 6 мг/дл (357 мкмоль/л) після 2–4 нед лікування, слід розглянути підвищення дози АДЕНУРІКУ® до 120 мг 1 раз на день. Ефект лікарського засобу виявляється досить швидко, що уможливлює повторне визначення концентрації сечової кислоти через 2 тижні. Метою лікування є зменшення концентрації сечової кислоти у сироватці та підтримка її на рівні менше 6 мг/дл (357 мкмоль/л).

Тривалість профілактики нападів подагри рекомендована не менше ніж 6 місяців.

Синдром лізису опухоли (СЛП).

Рекомендована доза АДЕНУРІКУ® становить 120 мг один раз на день перорально, незалежно від прийому їжі.

Застосування АДЕНУРІКУ® слід розпочинати за два дні до початку цитотоксичної терапії та продовжувати щонайменше 7 діб; однак тривалість терапії можна продовжити до 9 діб відповідно до тривалості хіміотерапії та клінічної оцінки.

Пацієнти літнього віку.

Для цієї категорії пацієнтів корекція дози не потрібна.

Ниркова недостатність.

У пацієнтів з тяжким порушенням функції нірок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) ефективність та безпеку лікарського засобу вивчено недостатньо. Пацієнтам із порушенням функції нірок легкого або помірного ступеня корекція дози не потрібна.

Печінкова недостатність.

Дослідження ефективності та безпеки фебуксостату у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю (клас С за шкалою Чайлда-П'ю) не проводилось.

Подагра. При порушенні функції печінки легенів рекомендована доза становить 80 мг. Досвід застосування лікарського засобу при порушенні функції печінки помірного ступеня обмежень.

Синдром лізису опухоли (СЛП). З опорного дослідження фази III (FLORENCE) були виключені лише суб'єкти із печінковою недостатністю тяжкого ступеня. Для пацієнтів, які були включені до дослідження, корекція дози у зв'язку із станом функцій печінки не потрібна.

Спосіб застосування та дози

Для перорального застосування.

АДЕНУРІК® застосовується перорально, незалежно від їди.

Діти.

Безпека та ефективність застосування АДЕНУРІКУ® дітям віком до 18 років не встановлені. Дані щодо застосування відсутні.

Передозування

У разі передозування показано симптоматичну та підтримуючу терапію.

Побічні реакції

Резюме профілю безпеки.

Найчастішими побічними реакціями у клінічних дослідженнях (4072 пацієнти, що застосовували дозу від 10 мг до 300 мг) та в процесі постмаркетингового нагляду у пацієнтів з подагрою були загострення (напади) подагри, порушення функції печінки, діарея, тошнота, головний біль . Ці побічні реакції мали у більшості випадків легку або середню ступінь тяжкості. Під час постмаркетингового нагляду були повідомлення про рідкісні випадки серйозних реакцій гіперчутливості на фебуксостат, деякі з них супроводжувалися системними реакціями та про рідкісні явища раптової серцевої смерті.

У нижченаведеній таблиці зазначені побічні реакції, які виникають при застосуванні фебуксостату пацієнтами та класифіковані таким чином: часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100) та рідко (від ≥ 1/10000 до <1/1000). Частота розвитку ґрунтується на дослідженнях та постмаркетинговому досвіді щодо пацієнтів із подагрою.

У кожній групі за частотою розвитку побічні реакції представлено в порядку зменшення ступеня тяжкості.

Таблиця 2. Побічні реакції, що спостерігалися у фазі 3 комбінованих розширених довгострокових досліджень та в період постмаркетингового спостереження у пацієнтів із подагрою.

З боку крові та лімфатичної системи Рідко: Панцитопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз*. З боку імунної системи Рідко: Анафілактичні реакції*, гіперчутливість до препарату*. З боку ендокринної системи Нечасто: Підвищення рівня тиреостимулюючого гормону крові. З боку органів зору Рідко: Затуманений зір. З боку харчування та обміну речовин

Часто: *** Загострення (напад) подагри;

Нечасто: Сахаровий діабет, гіперліпідемія, зниження апетиту, збільшення маси тіла;

Рідко: Зниження маси тіла, підвищення апетиту, анорексія.

З боку психіки

Нечасто: Зниження лібідо, безсоння;

Рідко: Нервозність.

З боку нервної системи

Часто: Головний біль;

Нечасто: Запаморочення, парестезії, геміпарез, сонливість, зміна смакового сприйняття, гіпестезія, послаблення нюху.

З боку органу слуху та лабіринту Рідко: Шум у вухах. З боку серцевої системи

Нечасто: Фібриляція передсердь, відчуття серцебиття, відхилення від норми на ЕКГ, блокада лівої ніжки пучка Гіса (див. розділ «Синдром лізису опухоли»), синусова тахікардія (див. розділ «Синдром лізису опухоли»);

Рідко: Раптова сердечна смерть.

З боку судинної системи Нечасто: Артеріальна гіпертензія, припливи, припливи з відчуттям жару, кровотечі (див. розділ «Синдром лізису опухоли»). З боку дихальної системи Нечасто: Одишка, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель. З боку шлунково-кишкового тракту

Часто: Діарея**, тошнота;

Нечасто: Біль у животі, здуття живота, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, блювання, сухість у роті, диспепсія, запор, часті випорожнення, метеоризм, дискомфорт у шлунку чи кишечнику Рідко Панкреатит, язви у ділянці рота.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів

Часто: Порушення функції печінки**.

Нечасто: Жовчнокам'яна хвороба;

Рідко: Гепатит, жовтяниця*, печінкова недостатність*.

З боку шкіри та підшкірно-жирової тканини

Часто: Висипання (у тому числі висипання з більш низькою частотою виникнення, див. нижче);

Нечасто: Дерматит, кропив'янка, свербіж, зміна окрасу шкіри, пошкодження шкіри, петехії, п'ятнисті висипання, макулопапульозні висипання, папульозні висипання;

Рідко: Токсичний епідермальний некроліз*, синдром Стівенса–Джонсона*, ангіонабряк*, реакції на препарат, що супроводжуються еозинофілією та системними симптомами*, генералізовані висипання (серйозні)*, еритема, ексфоліативні висипання, фолікулярні висипання, везіння сверблячі висипання*, еритематозні висипання, кореподібні висипання, алопеція, підвищена пітливість.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини

Нечасто: Біль у суглобах, артрит, біль у м'язах, скелетно-м'язовий біль, слабкість у м'язах, судоми м'язів, скутість м'язів, бурсит;

Рідко: Рабдоміоліз*, скутість суглобів, скелетно-м'язова скутість.

З боку нірок та сечовивідних шляхів

Нечасто: Ниркова недостатність, сечокам'яна хвороба, гематурія, полакіурія, протеїнурія;

Рідко: Тубулоінтерстиціальний нефрит*, наполегливі позиви до сечовипускання.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз Нечасто: Еректильна дисфункція. З боку організму в цілому

Часто: Набряки;

Нечасто: Підвищена втомлюваність, біль у грудях, відчуття дискомфорту у грудях;

Рідко: Жадоба.

Додаткові методи досліджень

Нечасто: Підвищення рівня амілази у крові, зменшення кількості тромбоцитів, зменшення кількості лейкоцитів у крові, зменшення рівня креатиніну у крові, підвищення рівня креатиніну у крові, зниження рівня гемоглобіну крові, підвищення рівня січовини у крові, підвищення рівня тригліцеридів у крові, підвищення рівня холестерину в крові, зниження гематокриту, підвищення рівня лактатдегідрогенази (ЛДГ) у крові, підвищення рівня калію у крові;

Рідко: Підвищення рівня глюкози у крові, підвищення активованої частки тромбопластинової години, зниження кількості еритроцитів у крові, підвищення рівня лужної фосфатази у крові, підвищення рівня креатинфосфокінази у крові*.

* Побічні реакції, що спостерігалися в межах постмаркетингового спостереження.

** Діарея та відхилення результатів функціональних проб печінки від норми, які вимагали терапії, що спостерігалися у дослідженнях фази 3, розвивалися частіше у пацієнтів, які отримували супутню терапію колхіцином.

*** Див. розділ «Фармакодинаміка» щодо частоти загострень (нападів) подагри, що спостерігалися у фазі 3 індивідуальних рандомізованих контрольованих досліджень.

Опис окремих побічних реакцій.

У межах постмаркетингового нагляду були повідомлення про рідкісні випадки серйозних реакцій гіперчутливості на фебуксостат, зокрема синдром Стівенса–Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та анафілактичні реакції/шок. Синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз характеризується прогресуючим шкірним висипанням з бульозним ураженням шкіри або слизових оболонок та подразненням слизової оболочки очей. Реакції гіперчутливості на фебуксостат можуть проявлятися такими симптомами: шкірними реакціями, що характеризуються інфільтрованими макуло-папульозними висипаннями, генералізованими або ексфоліативними висипаннями, а також ураженнями шкіри, набряком обличчя, гарячкою, гематологічними порушеннями, такими як окремих органів або кількох органів (печінка та почки, у тому числі тубулоінтерстиціальний нефрит).

Загострення (напади) подагри зазвичай спостерігалися невдовзі після початку лікування та протягом перших місяців лікування. Частота нападів подагри знижувалася з годиною. При застосуванні фебуксостату рекомендується профілактика гострих нападів подагри.

Синдром лізису опухолей (СЛП).

Резюме профілю безпеки.

У ході рандомізованого, подвійного сліпого опорного дослідження фази 3 FLORENCE (FLO-01), у якому порівнювали фебуксостат та алопуринол %) пацієнтів спостерігалися побічні реакції, а саме у 11 (6,4 %) пацієнтів у кожній групі лікування. Більшість побічних реакцій були легкого чи помірного ступеня.

У цілому в процесі дослідження FLORENCE будь-яких додаткових підозрів щодо безпеки застосування АДЕНУРІКУ® пацієнтам із подагрою не було, за винятком нижчезазначених трьох побічних реакцій (див. табл. 2).

Порушення з боку серцевої системи.

Нечасто: блокада лівої ніжки пучка Гіса, синусова тахікардія.

Порушення з боку судинної системи.

Нечасто: кровотечі.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу відіграють важливу роль. Це дає змогу продовжувати спостереження за співвідношенням користь/ризик щодо даного лікарського засобу. Працівників охорони здоров'я просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції.

Термін придатності

3 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання

Спеціальні умови зберігання не вимагаються. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 14 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у блістері; по 2 або по 4, або по 6 блістерів у картонній коробці.

Категорія відпустки

За рецептом.

*Все результаты индивидуальны и зависят от Вашего состояния здоровья